В житті горю... Життя люблю — І лоскіт сміху, й терпкі сльози, І кожну радощинку п’ю, Як сонце п’є ранкові роси. Чернігів, 1912 р.

Назриваю в гаю запашного зілля, запашного зілля, вибуялих трав; з ясена та кленів нарубаю гілля; лепехи нарвати побіжу на став. Клечанням обставлю, приберу кімнату. — Подивіться, мамо! Хороше ж то як! Усміхнуться очі. Поміж тим у хату вечір завітає — стомлений козак. Сядемо...

В земному кафе на роздоллі мого непростого шляху Сиділи дві темні тіні. Сиділи дві долі вдвох. В земному кафе на роздоллі хтось душу поклав на плаху. Хтось душу мою – на плаху… І кинув у чорний льох.   Ми дивні такі створіння. Химерні такі створіння. Замовиш для себе...

Заходить сонце. Кане тишина. Холоне алебастрова Атена. Не повернула втомлена луна Лжепатетичний оклик Демостена. Над морем день у день важка імла, І обрис гір в ясних дубах і липах Не відгадать, як помислів чола Розважного і хитрого Филипа. А там, в майбутній злотій далині, - Шалені коні і...

В моїй душі глибоке плесо сліз, Таке глибоке, як печаль народу, З яким я жив, з яким тужив і ріс, З яким вінок вінків терновий ніс Од роду і до роду. Так мрія стомлена бреде в пісках, Іде й паде під тиском урагана, Вона давно погибла б у пітьмах, Коли б не світ у темних тайниках — Ясна...

В моїх повіках напівсонних Застигло сонце молоде. Як бджолами покритий сонях, Воно так міниться й гуде. Між сновидінням і явою В моїй сльозі стоїш і ти, І над твоєю головою Палають соняшні світи.

В мороз дитя укинуто. Чорними пеленами перев’язане. Лежить. Небатьком кинуте. Скиглить. Нематір’ю згорнуто.   Лиш поруч дві фігури (Кимось залишені тіні). Як їх вели на тортури (Чорні стежки стали білі).   Болем хмільні від розпуки. Випрошені з того...

Юначе мій, чиєїсь мами сину, Зодягнений на джинсовий мотив,— Я вже завмер, коли ти... півхлібини «В дев´ятку» натреновано вгатив! Солоним потом заливає спину... Футбол, як бачиш,— не солодка гра! Перепочинь. Та поговорим, сину. Бо є про що. І — вже давно...